оклунок
ОКЛУ́НОК, нка, ч.
Те саме, що клу́нок.
Баба з великим оклунком на плечах поспішає. За нею плентається хлопчик, теж з оклунком (С. Васильченко);
Найближчої неділі випросив у матері оклунок проса, звалив його на плечі, поніс у Валки на базар (В. Минко);
* У порівн. Остапа в'язали, Мов оклунок, сердешного На коника клали (Д. Мордовець).
Словник української мови (СУМ-20)