окоп
ОКО́П, ОКІ́П, око́пу, ч.
1. перев. окі́п. Рів із земляним насипом, валом навколо чого-небудь.
Окоп, обсаджений густою кучерявою дерезою, був похожий на зелену підкову, притулену до косогора (І. Нечуй-Левицький);
Окіп поріс чорнобиллю, шипшиною, увився березкою, хмелем, а дно рову укрилося широколистою лопушиною (Панас Мирний);
– Гей, десятник!.. Дай-но їм лопатки, най удень лагодять окопи навколо волості (М. Коцюбинський).
2. військ. Земляна споруда, що служить укриттям від вогню, вогневою позицією та місцем спостереження за ворогом для одного бійця або підрозділу; шанець.
Ходимо на саперні роботи в окопи (С. Васильченко);
Сержант Микола Красношапка і з ним ще кілька товаришів снайперів зайняли окоп на передовій (Остап Вишня);
Танк пройшов через окіп... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)