окроме

ОКРО́МЕ, діал.

1. присл. Окремо.

Молоді паничі окроме собі кучею так і ходять (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Не розберу, як же се Ваня їде, хіба не вкупі з Лідою, а якось окроме – в Казань? (Леся Українка).

2. прийм., з род. в. Крім.

Хто без святої булли вмер – У пекло просто; хто ж заплатить За буллу вдвоє, ріж хоч брата, Окроме папи і ченця, І в рай іди! (Т. Шевченко);

Окроме його, у батька ще три сини та дві дочки на шиї; треба всім порядок дати, усіх до розуму довести (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. окроме — окро́ме 1 прислівник окремо незмінювана словникова одиниця діал. окро́ме 2 прийменник крім незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. окроме — присл., діал. 1》 Окремо. 2》 Крім.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. окроме — Окре́мо і окро́ме, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. окроме — ОКРО́МЕ, діал. 1. присл. Окремо. Молоді паничі окроме собі кучею так і ходять (Кв.-Осн., II, 1956, 314); — Не розберу, як же се Ваня їде, хіба не вкупі з Лідою, а якось окроме — в Казань? (Л. Укр., V, 1956, 195). 2. прийм., з род. в. Крім.  Словник української мови в 11 томах
5. окроме — Окро́ме нар. 1) Отдѣльно. Вони сидять за столиком окроме. Грин. III. 536. Не буду з ним іти, буду собі окроме держатись. Кв. II. 300. 2) = крім. Ніде не вроде льон гарно, окроме на цілинній чорноземлі. Волч. у.  Словник української мови Грінченка