омана
ОМА́НА, и, ж.
1. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсний.
Що се? У сьому глухому закутку Бессарабії – пісня моєї країни? Чи не омана се, чи не хвороблива часом уява моя викликала галюцинацію слуху?.. (М. Коцюбинський);
Спочатку він думав – то омана. Але юрти були справжні, їх можна було навіть торкнути рукою (Н. Рибак);
// Марні надії, сподівання; ілюзії.
– Не треба ілюзій, не треба омани, – сердилась на себе Раїса (М. Коцюбинський);
Її враз урятують, її не засмокче трясовина... Дика радість спалахувала в серці. Але це була омана (О. Донченко).
2. Стан людини, коли вона помилково приймає що-небудь уявне за дійсне.
Може, прокинуся хутко з сеї примари-омани десь на безлюднім просторі і без надій на життя?.. (Леся Українка);
Зникає люта омана від того співу, як од могучого заклинання, вітром розлітається... (С. Васильченко).
3. Те саме, що обма́н 1.
Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани, але до скону їй служив без зради, без омани (Леся Українка);
Лешнер ясно почував оману, але в чому тут справа – зрозуміти не міг (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)