омивати
ОМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМИ́ТИ, оми́ю, оми́єш, док.
1. кого, що. Те саме, що обмива́ти 1.
А сніжок на вітрі дужому їхні рани омива! (А. Малишко);
Омию На княжому дебелім тілі Засохлу кров його... (Т. Шевченко).
2. що. Змочувати, зрошувати поверхню чого-небудь.
Матері зомліли в горі, .. і сльози пекуча хвилька омиває щоки темні (О. Гуреїв);
* Образно. Він чує, як цей вечір, і зорі, і соромливий усміх дружини розпростують його зібгану душу, омивають її новими надіями (М. Стельмах).
3. тільки недок., що. Змочуючи своїми хвилями, текти навколо чого-небудь.
Вода попадалася рідше. Зате як припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав десь жовті корені смерек і аж сюди приносив гомін лісів! (М. Коцюбинський);
Під летючими хмаринками туману відлискували під місяцем великі плеса верхніх ставків, що майже омивали мури палацу (Ю. Смолич);
// Оточувати своїми водами (про океани, моря, річки і т. ін.).
Тиха річка Ствига омиває півострів (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)