опалювати
ОПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ОПАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОПАЛИ́ТИ, опалю́, опа́лиш, док.
1. тільки опа́лювати, що. Обігрівати приміщення печами або системою яких-небудь спеціальних пристроїв.
Надворі травень, але оранжерею ще опалюють, і під склом парить важка задуха (О. Донченко).
2. кого, що. Те саме, що обпа́лювати.
Перші дні літа вже опалили зелені трави (В. Собко);
Мовби крізь сон пам'ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу (С. Васильченко);
– Геть шапку, нахабо! – крикнув він, відчуваючи, як хвиля крові опалила йому ли́ця (З. Тулуб);
Огнем опалило все тіло: кулемети противника помітили парашут і взяли його в хрест (Ю. Смолич);
Він ще й досі .. чує на губах смак її рвучкого поцілунку, яким вона опалила його (О. Гончар);
Холодний вітер опалював обличчя (О. Донченко);
Устина .. притулилась до холодного заліза. Воно опалило її чоло (М. Стельмах);
Гната опалило смертельним жахом (Григорій Тютюнник).
◇ (1) Опа́лювати / опали́ти по́глядом (очи́ма і т. ін.) – те саме, що Обпіка́ти (обпа́лювати, опіка́ти і т. ін.) / обпекти́ (обпали́ти, опекти́ і т. ін.) [свої́м] по́глядом (очи́ма, зо́ром) (див. обпіка́ти).
Козаки знов зиркнули на Бжеського, опалюючи його важким від зненависті поглядом (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)