оправляти
ОПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОПРА́ВИТИ, влю, виш; мн. опра́влять; док.
1. що. Робити оправу (для книжки, зошита і т. ін.).
Книжки свої, які для мене підписує, каже в червоні обгортки оправляти... (Уляна Кравченко);
– Я п'ятдесят п'ять років оправляю в палітурки всілякі книжки (Л. Первомайський);
// Вставляти в оправу що-небудь; робити оправу з чогось.
Олексій дав оправити портрет у рамки за скло і послав при нагоді до матері (П. Куліш);
* Образно. Оправ його хоч і в рами, а він усе такий самий! (прислів'я).
2. що. Те саме, що поправля́ти 2.
– Ви все від своєї пелени мене не відпускаєте, – докоряв Іван матір, нервово оправляючи раз у раз вила та граблі на плечах (Л. Яновська);
// Розправляти що-небудь (одяг, зачіску і т. ін.); чепурити.
Вона раптом підвелася і, оправляючи сукню, глянула на Дмитра (Н. Рибак);
Гапка зітхнула і широкі рукави Марті оправила (Марко Вовчок);
Він .. за солдатською звичкою оправив гімнастьорку, обсмикнув її фалди під пояс ззаду, підтягся весь по-солдатському і зійшов з трибуни (Ю. Смолич);
// Розправляючи, поправляючи що-небудь зокола, надавати йому впорядкованого вигляду.
Добрі господарі, дбаючи про збереження кормів, перед тим, як здати їх за актом фуражирам, старанно оправляють та оборюють всі скирти (з наук. літ.).
3. що, рідко. Лагодячи що-небудь, робити придатним для використання.
– Збери всі човни, що остались, І гарно зараз їх оправ (І. Котляревський).
4. кого, заст., рідко. Виправдовувати (у 1 знач.).
– Поодбираю в нього усе, налякавши, що на поселеніє [поселення] піде. Як піддасться, то й оправлю його; коли ж заспорить, то не викрутиться. Туди йому й дорога (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)