опрощення
ОПРОЩЕ́ННЯ¹, я, с.
Дія за знач. опрости́ти, опроща́ти і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися.
Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода – у внутрішньому світі людини, Толстой – в опрощенні й непротивленні злу (П. Тичина).
ОПРОЩЕ́ННЯ², я, с., заст.
1. Прощання.
2. Прощення.
Чи вже ж то вина така, що нема їй опрощення довіку? (Панас Мирний).
ОПРО́ЩЕННЯ, я, с., лінгв.
Процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні; спрощення.
Словник української мови (СУМ-20)