опрощення
ОПРОЩЕ́ННЯ¹, я, с.
Дія за знач. опрости́ти, опроща́ти і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися.
Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода – у внутрішньому світі людини, Толстой – в опрощенні й непротивленні злу (П. Тичина).
ОПРОЩЕ́ННЯ², я, с., заст.
1. Прощання.
2. Прощення.
Чи вже ж то вина така, що нема їй опрощення довіку? (Панас Мирний).
ОПРО́ЩЕННЯ, я, с., лінгв.
Процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні; спрощення.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- опрощення — Опрощення: — прощання [13] Словник з творів Івана Франка
- опрощення — опро́щення іменник середнього роду в граматиці опроще́ння 1 іменник середнього роду від: опрости́тися опроще́ння 2 іменник середнього роду прощання рідко Орфографічний словник української мови
- опрощення — [опрошчен':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
- опрощення — -я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні. Великий тлумачний словник сучасної мови
- опрощення — Опроще́ння, -ння, -нню (прощення) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- опрощення — ОПРО́ЩЕННЯ, я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні. ОПРОЩЕ́ННЯ¹, я, с. Дія і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися. Словник української мови в 11 томах
- опрощення — Опрощення, -ня с. Прощаніе. опрощення брати, приймати з ким. Прощаться. Як ми ув охотне військо од отця, од матері, од роду од'їзжали, ми з отцем, з матіррю і з родом опрощення брали. Макс. (1849). 19. То він з своєю матіррю опрощення приймає, у чужу сторону од'їзжає. Чуб. V. 849. Словник української мови Грінченка