опрощення
ОПРО́ЩЕННЯ, я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні.
ОПРОЩЕ́ННЯ¹, я, с. Дія і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися.
Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода — у внутрішньому світі людини, Толстой — в опрощенні й непротивленні злу (Тич., III, 1957, 59).
ОПРОЩЕ́ННЯ², я, с., заст.
1. Прощання.
Опроще́ння бра́ти (взя́ти, прийма́ти, прийня́ти) — прощатися з ким-небудь.
Як зближились до тії могили, помолились, стали опрощення брать, то вже ніби й плачу не чути було, — така смута та жаль між народом стала (Морд., І, 1958, 70);
— Візьмім опрощення востаннє, брати.. Нехай нас на той світ проводять кати Та й згинуть за нами всі чисто! (Стар., Поет. тв., 1958, 225);
То вже Сірченко Петро З козаками опрощення принімає [приймає], До трьох зелених байраків прибуває (Укр.. думи.., 1955, 149).
2. Прощення.
Чи вже ж то вина така, що нема їй опрощення довіку? (Мирний, IV, 1955, 41);
— А вже як розгнівається козак, опрощення не проси, — ..не такі ми, щоб опрощення давати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 71).
Значення в інших словниках
- опрощення — Опрощення: — прощання [13] Словник з творів Івана Франка
- опрощення — опро́щення іменник середнього роду в граматиці опроще́ння 1 іменник середнього роду від: опрости́тися опроще́ння 2 іменник середнього роду прощання рідко Орфографічний словник української мови
- опрощення — [опрошчен':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
- опрощення — -я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні. Великий тлумачний словник сучасної мови
- опрощення — ОПРОЩЕ́ННЯ¹, я, с. Дія за знач. опрости́ти, опроща́ти і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися. Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода – у внутрішньому світі людини, Толстой – в опрощенні й непротивленні злу (П. Тичина). Словник української мови у 20 томах
- опрощення — Опроще́ння, -ння, -нню (прощення) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- опрощення — Опрощення, -ня с. Прощаніе. опрощення брати, приймати з ким. Прощаться. Як ми ув охотне військо од отця, од матері, од роду од'їзжали, ми з отцем, з матіррю і з родом опрощення брали. Макс. (1849). 19. То він з своєю матіррю опрощення приймає, у чужу сторону од'їзжає. Чуб. V. 849. Словник української мови Грінченка