опріч
ОПРІ́Ч, заст., діал. ОПРІ́ЧЕ, ОПРО́ЧЕ.
1. прийм., з род. в. Те саме, що крім.
А наймичка невсипуща Щовечір, небога, Свою долю проклинає, Тяжко-важко плаче; І ніхто того не чує, Не знає й не бачить, Опріч Марка маленького (Т. Шевченко);
Дуже я радий, що заїхав до Мілана. Такий чудовий собор, що кращого будинку, мабуть, у цілому світі нема .. Опріч собору мало чого цікавого (М. Коцюбинський);
Другого ж таки дня вчителеві не дали дров .. Опріче цього сторожеві звелено було не слухати, якщо вчитель казатиме робити (Б. Грінченко);
Ніч Очерети зове у гості, Ні птиць, ані людей, опріч Ясної зірки в високості (А. Малишко);
В тих торбах, опріч шкільних книжок, були напхані календарі, часословці, житія і які тільки знайшлися дома інші книжки (С. Васильченко).
2. присл., рідко. Те саме, що о́сторонь 1.
Нічого не пила, не їла, Опріч людей собі ходила (Є. Гребінка);
Ні, вони не всі вкупі, – ті опроче стають (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)