опрічний
ОПРІ́ЧНИЙ, а, е, заст.
1. Окремий.
На Солом'янськім шпилі вже заманячіли опрічні малесенькі халупки та землянки без дворів, без городів (І. Нечуй-Левицький).
2. Відмінний від інших; особливий.
– Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю [хоробрістю] своєю В опрічнеє попав число (І. Котляревський);
Цей чоловік якийсь опрічний од людей (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)