опіка
ОПІ́КА, и, ж.
1. Піклування про кого-, що-небудь, догляд за кимсь.
Пані Олімпія взяла під свою опіку о. Нестора, сама подала йому склянку чаю з вином, сама розкроїла булку, помазала її маслом (І. Франко);
Додому квапляться хіба тільки ті жінки, що кинули малих дітей без опіки (Ірина Вільде).
2. Постійний нагляд, контроль за чиїми-небудь діями, вчинками.
Їй забажалось допекти старшим сестрам за важку опіку над нею, що вже їй остогидла (І. Нечуй-Левицький);
Перед нами університет, в якому колись через жандармську опіку .. царя так і не довелося Шевченкові малюванню навчати молоде покоління (П. Тичина);
Дріб'язкова опіка.
3. юр. Організований і контрольований державою нагляд за недієздатними громадянами (малолітніми, психічнохворими і т. ін.), піклування про їхні особисті і майнові права та інтереси.
Особи, взяті під опіку як марнотратці;
// Контрольований державою нагляд за майном недієздатних громадян.
На третьому році одруження [батька] генерал Живанов помер, маєток був відданий в опіку, батько мій виїхав з Живанівки (з мемуарної літ.);
// Особи або установи, на які покладено такий нагляд; опікуни.
Служити в опіці.
Словник української мови (СУМ-20)