опікун
ОПІКУ́Н, а́, ч.
1. Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось.
Думав [Дмитро] про батька і .. відчував, як той дорогий образ опікуна, оборонця, добродійного генія родини міниться (М. Грушевський);
– Марусю, – припинив її .. за лікоть парубок. – .. Ти не виривайся вперед... – О! І ти вже, як мама! от мені лихо з тими опікунами!.. (Г. Хоткевич);
// Той, хто постійно наглядає за кимось, здійснює контроль за чиїмись діями, вчинками і т. ін.
– Що ти мені мораль читаєш? – спалахнувши, вигукує Маковей. – Завзялися, опікуни! І ти цієї, і Хома цієї, і всі цієї!.. Шануйся, дивись, бережись!.. Сам уже не малий, розумію дещо! (О. Гончар);
Запитання художника його [Городовського] просто обурило. Яке йому діло? Теж опікун знайшовся (В. Підмогильний).
2. юр. Особа, що здійснює опіку (у 3 знач.).
[Писар:] Кажете, се вашої дочки материзнина, над дочкою є опікуни, вони не позволять ґрунту обтяжувати (І. Франко);
На сьомому році Люба залишилась сиротою. Громада призначила їй громадських опікунів (М. Стельмах);
Якщо обоє .. або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України, і при цьому не беруть участі у вихованні.., дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)