орден
О́РДЕН¹, а, ч.
Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги.
Світлиця Олесина наче засяла од синіх з сріблом мундирів, од еполетів.., аксельбантів та орденів (І. Нечуй-Левицький);
Лейтенант ніколи не розповідав про свої бойові подвиги, хоч усі бачили на його грудях два бойові ордени (Григорій Тютюнник);
Орден уже заробив [син], – тож, виходить, чогось варта моя педагогіка? (О. Гончар);
– Нам те й знай, що відбивайся [від прохачів]. Тому звання, тому орден, тому квартиру .. І всі – з ножем до горла (П. Загребельний).
О́РДЕН², у, ч.
1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом.
[Лизогуб:] Цей медальйон – тобі подарунок з Варшави від ордену єзуїтів. Святі отці тебе не забувають (О. Корнійчук);
Зграї католицьких орденів осідали в містах, будували руками кріпаків костьоли і монастирі, намагались ополячити український народ (з публіц. літ.);
Лівонський орден.
2. заст. Назва деяких таємних товариств, об'єднань.
Масонський орден.
(1) Ліво́нський о́рден – католицька державна та військова організація німецьких лицарів-хрестоносців у Східній Прибалтиці (1237–1561 рр.);
(2) Мальті́йський о́рден – духовно-лицарський орден, що в 1530 р. розташувався на о. Мальта;
(3) Тевто́нський о́рден – католицький духовно-рицарський орден, що виник у Палестині наприкінці XII ст.; військова організація німецького рицарства в XIII- XVI ст.
Суперечки й конфлікти між єпископством і Тевтонським орденом часто кінчалися військовими сутичками (з наук.-попул. літ.).
О́РДЕН³, а, ч., архт., рідко.
Те саме, що о́рдер².
Візерунки дорійського ордена замінили собою буйну зелену гущавину листя (О. Полторацький).
Словник української мови (СУМ-20)