орден
О́РДЕН¹, а, ч. Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги.
Світлиця Олесина наче засяла од синіх з сріблом мундирів, од еполетів.., аксельбантів та орденів (Н.-Лев., III, 1956, 136);
Лейтенант ніколи не розповідав про свої бойові подвиги, хоч усі бачили на його грудях два бойові ордени (Тют., Вир, 1964, 491);
Орден Леніна — то найвища З найдорожчих в житті нагород (Мас., Поезії, 1950, 114);
В наш час кавалерами орденів стали прості люди праці, скромні радянські патріоти (Рад. Укр., 23.ІІ 1962, 3).
О́РДЕН², у, ч.
1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом.
[Лизогуб:] Цей медальйон — тобі подарунок з Варшави від ордена єзуїтів. Святі отці тебе не забувають (Корн., І, 1955, 259);
Зграї католицьких орденів осідали в містах, будували руками кріпаків костьоли і монастирі, намагались ополячити український народ (Ком. Укр., 9, 1969, 23);
Лівонський орден.
2. заст. Назва деяких таємних товариств, об’єднань.
Масонський орден.
О́РДЕН³, а, ч., арх., рідко. Те саме, що о́рдер².
Візерунки дорійського ордена замінили собою буйну зелену гущавину листя (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 9).
Словник української мови (СУМ-11)