освячувати
ОСВЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш і рідко ОСВЯЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСВЯТИ́ТИ, ячу́, я́тиш, док.
1. що. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості.
Руйнували, мордували, Церквами топили [конфедерати]... А тим часом гайдамаки Ножі освятили (Т. Шевченко);
Люди одмовлялися брати воду з тої криниці, деякі намагалися, щоб Броски власним коштом освятили закляту криницю (М. Коцюбинський);
Було .. ще за царя, що повиходили сюди ж таки люди зустрічати архієрея, що їхав освящати церкву (О. Довженко).
2. кого, що, перен. Підносити, звеличувати, облагороджувати кого-, що-небудь.
Настане день, настане час – І розіллється знов медами Земля, що освятив Тарас Своїми муками-ділами (М. Рильський);
Всіх імен не освятиш. І віршем про все не сказати (В. Коротич);
Браття, йдіть у славну путь, Що вам радість освятила (М. Лукаш, пер. з тв. Ф. Шиллера).
3. що. Скріплювати своїм авторитетом віру в непорушність, закономірність чого-небудь (суспільних відносин, інституцій і т. ін.).
Освячувати традиції.
Словник української мови (СУМ-20)