освідчуватися
ОСВІ́ДЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко ОСВІДЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОСВІ́ДЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.
1. Признаватися (в коханні).
Ганьбою здалося сидіти йому тут, у чужому городі, .. в той час, коли інший безпечно освідчується в коханні молодій, гарній дівчині (Іван Ле);
У нашій з дружиною передвесільній епопеї не надибаєте особливо сентиментальних сторінок. Ну, освідчувались, цілувались (В. Дрозд).
2. Просити у жінки згоди стати дружиною.
– Я, мамо, з Манею Обринською оженюся. Я їй уже освідчився (О. Кобилянська);
– Освідчився [князь]. Просив сповістити, коли має бути весілля (Леся Українка).
3. заст. Офіційно знайомитися; представлятися.
– Вибачте, будьте ласкаві. – Професор Карташов з Петербурга. Маю честь освідчитись, – сказав прибулий (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)