осмалений
ОСМА́ЛЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до осмали́ти.
Схопив [Ярема] перші простягнуті до нього руки.., витяг пораненого у двір .. У нього була осмалена голова, обпечене вухо (П. Кочура);
Діждали ми батька з дороги .. Осмалений сонцем та обвітрений, здававсь він ще похмурніший, ніж був (Марко Вовчок);
// осма́лено, безос. пред.;
// у знач. прикм.
Семен теж притулився оддалік під осмаленим деревом (М. Коцюбинський);
* Образно. – Та нічим же в мене пересіяти, нічим! – просто до сонця викрикнув він і знову опустив кудлату голову до осмаленої землі (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)