основоскладання

ОСНОВОСКЛАДА́ННЯ, я, с., лінгв.

Спосіб утворення нових слів шляхом об'єднання двох і більше основ (у 8 знач.) або цілих слів.

Праслов'янські ботанічні назви утворювалися також основоскладанням (верболіз, осокір, тернослива) (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. основоскладання — -я, с. Спосіб творення складних слів, що полягає у поєднанні основ за допомогою голосних о, е, и (тонкошкірий, буревій та ін.) та деяких інтерфіксальних морфем (-ох – двохатомний, -ою – троюрідний та ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови