основувати
ОСНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОСНУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., кого, що.
1. Те саме, що обсно́вувати.
І встає перед ним людська неправда... Бачить він: вона, як павутина, заснувала цілий світ .. Аж ось, здається йому, павутина і його основує, – от-от і він в тенетах! (Панас Мирний);
Припали [вороги] до глибоких ран неситими ротами, Вже оснували тіло все залізними дротами (Леся Українка);
* Образно. Надія ожила в Уляниному серці, радість обняла її, покій оснував його (Панас Мирний).
2. що і без прям. дод. Робити з пряжі основу.
– Що ж ти з ними [починками] думаєш робити? – спитала мати. – Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки (І. Нечуй-Левицький);
Напряде [Мотря].., оснує, витче, та й сорочка є (Панас Мирний).
3. що, заст. Засновувати.
– Дальшим кроком в розвою театрального діла у нас єсть .. думка Лавровського – оснувати у Львові постійну руську сцену (І. Франко).
4. на чому, рідко. Ґрунтувати, базувати.
Основувати теорію на неспростовних доказах.
Словник української мови (СУМ-20)