осуда
ОСУ́ДА, и, ж.
1. рідко. Те саме, що о́суд 2.
Я б не погодився з такою категоричною осудою (з наук. літ.).
2. розм. Поговір.
Смерть не так страшная, Як осуда людськая (П. Чубинський);
// Неслава.
– Осуда ти моя, нещастя ти моє – не дочка, – сказала мати (А. Свидницький);
Світова осуда звалилася Остапові на голову (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)