осуда
ОСУ́ДА, и, ж.
1. рідко. Те саме, що о́суд 2
Я б не погодився з такою категоричною осудою (Рад. літ-во, 1, 1969, 61).
2. діал. Поговір.
Смерть не так страшная, Як осуда людськая (Чуб., V, 1874, 397);
// Неслава.
— Осуда ти моя, нещастя ти моє — не дочка, — сказала мати (Свидн., Люборацькі, 1955, 87);
Світова осуда звалилася Остапові на голову (Горд., II, 1959, 312).
Словник української мови (СУМ-11)