осуджувати
ОСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко ОСУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСУДИ́ТИ, осуджу́, осу́диш, док.
1. кого, що. Виявляти негативне, несхвальне, недоброзичливе ставлення до кого-, чого-небудь, висловлювати невдоволення чиїмись вчинками, діями і т. ін.
Ті, що осуджували Віктора, нічого у вічі йому не казали. А на криві погляди він волів не зважати (С. Журахович);
Отець Вікентій знає всю непривабну зажерливість гутянського попа, осуджує його нововведення у парафії (М. Стельмах);
Няньо, яким би він не був, ніким не замінити його. З ним можна не погоджуватись чи осудити його, але відмовитись від нього не можна (М. Томчаній).
2. кого. Погано відгукуватися про кого-небудь; неславити.
З ніг до голови осудили: сказано, й кістки живої не оставили (Номис);
– Та нас же осудять, обговорять кругом! А в нас діти, та ще й дочки! (І. Нечуй-Левицький).
3. кого. Те саме, що засу́джувати 1.
І осудять неправедних Судом своїм правим, І вовіки стане слава, Преподобним слава (Т. Шевченко);
І Тетеря .. не усумнивсь [не завагався] його, праведного, .. на смерть осудити й, осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти (П. Куліш).
4. кого, на що, перен., заст. Прирікати на що-небудь.
[Неофіт-раб:] А мало нас погинуло даремне, кривавих жертв усім богам неправим, та гине й досі за того царя, що, кажеш ти, на рабство осудив нас? (Леся Українка).
(1) Не осуді́ть (осуди́), заст. – уживається як прохання бути поблажливим, вибачливим.
[Сестра Серахвима:] Прощайте, каже [Маруся]! не осудіть мене, грішної! (Панас Мирний);
– Не осуди, жінко, не осуди, любко! Пускаю твої вишивані соловейки на високі гори! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)