осяйний
ОСЯ́ЙНИ́Й, ося́йна́, ося́йне́, поет.
1. Освітлений, опромінений чим-небудь.
Як жевріє повітря осяйне!.. А далина небесная далека Пашить як піч, бо сонце там страшне Жахтить огнем, огняні сипле стріли (Б. Грінченко);
Байда дивиться на ранково осяйну .. кімнату, охоплює поглядом своє книжкове багатство і мимоволі ще раз і ще повертається думкою в минуле (Д. Бедзик);
* Образно. Всі, хто слухав перші виступи С. Крушельницької на оперній сцені, пророкували їй осяйне майбутнє (з наук. літ.);
// Який випромінює сяйво; сяючий, променистий.
В світлиці все осяйне, з кришталю, самоцвітів або дорогих металів, тільки в ній якось холодно (Леся Українка);
Тоня бризкає водою вгору , і звідти .. білосніжні перла летять, .. блискучі, осяйні (О. Гончар);
* Образно. На колінах не можна ввійти у світи осяйні, І неправедний гнів не утверджує правди на світі (В. Коротич);
У кожної людини Осяйним видінням мріє Рідне місце, де з дитинства Довелося жити їй (І. Вирган).
2. перен. Жвавий, сяючий.
На порозі, наче весняночка, стала розрум'янена і осяйна Мар'яна (М. Стельмах);
Повернулась [Олеся] до Федора.., не втримала осяйного усміху, що так і забринів у її великих проліскових очах (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)