осідатися
ОСІДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОСІ́СТИСЯ, ося́дуся, ося́дешся, док., розм.
1. рідко. Сідати по всій поверхні чого-небудь; всідатися.
Сунули до неї [хати] всі страховища, вкрили стару похилену оселю, осілись на воротях, на старих полатаних вікнах (С. Васильченко).
2. Обирати собі постійне місце проживання; поселятися, осідати.
Вертаючись додому, .. осідались [шляхтичі] на батьківських ґрунтах (Панас Мирний);
– А я б радий .. осістись: мені вже трохи обридло бурлацьке та циганське життя та блуканина (І. Нечуй-Левицький);
Рід затятий і непосидючий, козакували й землю робили, на Пслі осілися (Ю. Яновський);
// Влаштовуватися, розміщуватися де-небудь.
Я .. кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (М. Коцюбинський);
Писатиму з дороги картки, а листа вже тільки осівшись на місці напишу (Леся Українка).
3. перен., рідко. Переставати виявляти свою енергію, діяльність і т. ін.; вгамовуватися.
[Сестра Мархва:] А матушка зовсім навпаки дума; молода, каже, як молода: ще не осілася, не перегоріла, часто її гріх путає (Панас Мирний);
– Старий, ти б таки осівся, – звернулася Ганна Федорівна до чоловіка .. – Мовчиш, мовчиш, а коли вже заговориш, то й хата тобі мала (С. Добровольський);
// Набувати стану душевної рівноваги, заспокоюватися, втрачаючи інтерес до чого-небудь.
Хлопці було кинулись за нею. – Не руште! Не займайте її! – крикнула на їх Христя, і вони осілися (Панас Мирний).
4. перен., рідко. Поступово наставати; спускатися (про вечір, присмерк).
Глибока ніч, як смертна таємниця, Осілася над містом чорним димом (В. Поліщук).
Словник української мови (СУМ-20)