осіняти
ОСІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. ОСІНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що, уроч.
1. перев. зі сл. хрестом. Робити рукою знак хреста над ким-, чим-небудь; хрестити.
Тетяна .. осінила невеличким хрестом голівки дітей (Л. Яновська);
– То все буде гаразд, – полегшено осіняє себе [о. Вікентій] хрестом (М. Стельмах);
[Тетяна Петрівна:] Вночі вінчалась я з Івасиком, таємно... Ні батька на вінчанні не було, ні мати нас хрестом не осінила... (С. Голованівський).
2. перен. Благословляти, надихати на які-небудь важливі дії, заходи і т. ін.
Гнітив давній страх перед злом, яке невідлучно буде супроводжувати мене в неволі, .. осіняв смак волі, яка неодмінно вернеться до мене (Р. Іваничук);
Господь усе владнає – осінить старого (С. Голованівський).
3. перен. Освітлювати, осявати.
Лице його палало тим натхненням, яке осіняло його в будь-якій гуртовій роботі (О. Ільченко);
Мій Боже милий, Даруй словам святую силу – Людськеє серце пробивать, Людськії сльози проливать, Щоб милость душу осінила (Т. Шевченко).
4. кого, рідко. Зненацька появлятися, виникати (про думку, здогад і т. ін.).
Думав [Нестеренко], .. не знав, як бути. І нарешті його осінила геніальна думка (І. Цюпа);
Кинувся [Пантелій] назад в приміщення, що вже заповнялося вогнем та димом. Але по дорозі осінила догадка. Знову повернувся назад (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)