осінь
О́СІНЬ, о́сені, ж.
Пора року між літом і зимою, яка характеризується скороченням дня, поступовим похолоданням, відльотом птахів у вирій, скиданням рослинами листяного покриву і т. ін.
Минають дні, минає літо, Настала осінь, шелестить Пожовкле листя (Т. Шевченко);
Всі одразу помітили, що літо вже минуло, що вже настала осінь з нескінченними мряками, розбитими дорогами, холодними вітрами (О. Гончар);
// перен. Час наближення старості, згасання почуттів, життя.
А тепер, на осені життя, Між погрозних одсвітів багряних.., Уночі до краю, до кінця Зрозумів я, що життя кінчиться (М. Рильський);
Стала відвідувачка на порозі.., як видиво його, Тритузного, юності, що прийшло глянути на його осінь (О. Гончар).
Глу́па ніч (пі́вніч, о́сінь) див. ніч;
(1) Золота́ о́сінь – осіння пора, коли листя жовтіє, набуваючи особливо яскравого забарвлення.
Золота осінь. В ясному чутливому небі білосніжними айстрами пропливають хмари (М. Стельмах).
○ (2) Одно́ї (одніє́ї) о́сені, у знач. присл. – якось восени.
Словник української мови (СУМ-20)