осінь
О́СІНЬ, о́сені, ж. Пора року між літом і зимою, яка характеризується скороченням дня, поступовим похолоданням, відльотом птахів у вирій, скиданням рослинами листяного покриву і т. ін.
Минають дні, минає літо, Настала осінь, шелестить Пожовкле листя (Шевч., II, 1963, 336);
Всі одразу помітили, що літо вже минуло, що вже настала осінь з нескінченними мряками, розбитими дорогами, холодними вітрами (Гончар, III, 1959, 132);
// перен. Час наближення старості, згасання почуттів, життя.
А тепер, на осені життя, Між погрозних одсвітів багряних.., Уночі до краю, до кінця Зрозумів я, що життя кінчиться (Рильський, І, 1956, 254).
Словник української мови (СУМ-11)