отуманіти

ОТУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.

Утратити здатність мислити, сприймати реальну дійсність; очманіти, одуріти.

Сей день я наче отуманів, наче неживий і сам... (Марко Вовчок);

[Мар'яна:] Сербине, слухай сюди: я люблю тебе без краю, без розуму! .. я отуманіла від кохання (С. Васильченко);

Зовсім отуманіла голова Назарові, заплутався язик (К. Гордієнко).

Значення в інших словниках

1. отуманіти — отумані́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. отуманіти — док., ОЧМАНІТИ, одуріти, очамріти, (надовго) отупіти.  Словник синонімів Караванського
3. отуманіти — -ію, -ієш, док., розм. Утратити здатність мислити, сприймати реальну дійсність; очманіти, одуріти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. отуманіти — ЗДУРІ́ТИ розм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИ розм., ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ розм., ОЧМАНІ́ТИ розм., ОЧАМРІ́ТИ розм., ОЧМАРІ́ТИ розм., ЗАЧМЕЛІ́ТИ розм., ОШАЛІ́ТИ розм., ОЧУМІ́ТИ розм., УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ) розм.  Словник синонімів української мови
5. отуманіти — ОТУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Утратити здатність мислити, сприймати реальну дійсність; очманіти, одуріти. Сей день я наче отуманів, наче неживий і сам… (Вовчок, VI, 1956, 225); [Мар’яна:] Сербине, слухай сюди: я люблю тебе без краю, без розуму!..  Словник української мови в 11 томах
6. отуманіти — Отумані́ти, -ні́ю, -єш гл. Одурѣть, стать въ тупикъ. Отуманіє дівка зовсім. О. 1862. І. 74.  Словник української мови Грінченка