отуманілий
ОТУМАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
Дієпр. акт. до отумані́ти.
– Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився обома руками за груди.., а стративши підпору.., мов галушка, булькнув у яму (І. Франко);
// у знач. прикм.
Танцювало все перед очима. Їхала, від тіла геть десь відривалася отуманіла голова... (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)