отуманілий
ОТУМАНІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до отумані́ти.
— Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився обома руками за груди.., а стративши підпору.., мов галушка булькнув у яму (Фр., IV, 1950, 23);
Танцювало все перед очима. Їхала, від тіла геть десь відривалася отуманіла голова… (Кач., II, 1958, 14).
Словник української мови (СУМ-11)