отченаш
ОТЧЕНА́Ш, ч., заст.
1. род. а, розм. Основна молитва у віруючих християн.
Далі став читати [Наум] отченаш, аж поки зовсім опустили труну і попи молитвою запечатали яму (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Це [в монастирі] не вдома: наїлася хліба з салом, прохарамаркала отченаша, та й спати... (Я. Качура).
2. род. у, перен., жарт. Мораль, нотація.
Любив дід додержати до послідньої хвилини, приголомшити, а потім вчитати доброго отченашу (Г. Хоткевич).
(1) Як отчена́ш, зі сл. знати, розказувати і т. ін. – дуже добре знати, розказувати і т. ін.
Аж ось і старший появився. Молодий, тихий та обхідчастий; з кожним так любенько розмовляє, тихенько випитує і все, як отченаш, знає... (Панас Мирний);
Талант же його, мабуть, виявлявся в тому, що він за одним духом викрикував свою ролю, котру знав, як отченаш (В. Винниченко);
Старший син від'їжджає до столиці, а молодший буде після обіду спішити на книговивчення, зазубрювати, як отченаш, книги пророків (С. Процюк).
Словник української мови (СУМ-20)