охорона
ОХОРО́НА, и, ж.
1. Дія за знач. охороня́ти.
– Мовчіть, тихо, – крикнула дівчинка і, шукаючи охорони коло матері, притулилася до неї (О. Кобилянська);
Спали Кринички. І материній хаті, й рідному селу, і гамазеям з хлібом, – всьому потрібна була зараз охорона (О. Гончар);
Пан Кшивокольський .. вимагав від властей найщільнішої охорони шляхти (Г. Хоткевич).
2. Загін, організована група, що охороняє кого-, що-небудь.
Вранці він часом гуляє. Ага! Але не сам, з ним охорона (М. Коцюбинський);
Електричні вогні гарно освітлюють в'їзд у ворота і маленьку будочку, в якій несе варту охорона (Григорій Тютюнник);
// збірн. Спеціальна служба, що охороняє, оберігає що-небудь.
– Товаришу директор, через річку вже не можна їздити, заборонено річковою охороною (Іван Ле);
З .. охорони його вигнали за пияцтво (О. Гончар);
Залізнична охорона.
Словник української мови (СУМ-20)