охриплий
ОХРИ́ПЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до охри́пнути.
Надвечір, охриплий від промов і співу, я казав одному з товаришів: “Нам доведеться тільки пожаліть, що ми не брали близької й безпосередньої участі в цій революції ..” (С. Васильченко);
Лукія побачила у вікно цю сцену в той час, коли четверо запінених і охриплих від люті цепних псів вовчими стрибками наближались до парубка (О. Донченко);
// у знач. прикм.
Командує, немов громів велитель, Охриплий вовк морський – деснянський капітан (М. Рильський).
2. у знач. прикм. Який звучить хрипло, з хрипотою; хрипкий.
– Григорій Петрович дома? – спитався прохожий товстим охриплим голосом (Панас Мирний);
Коли приходить старовинна шхуна, А в небі серпень розкида зірки, Охриплу мову сивого Нептуна В його хатині чують моряки (М. Рильський);
Охрипле звучання гітари.
Словник української мови (СУМ-20)