оцупок
ОЦУ́ПОК, пка, ч.
Обрубаний або обламаний шматок чого-небудь (колоди, дерева і т. ін.); обрубок, уламок.
В нестямі вимахував він оцупком свого недобитого на кобилі пужална (О. Гончар);
Беру колуна, замахуюсь – і він застрягає в оцупку (М. Стельмах);
З землі стирчали якісь оцупки, а не дерева, а всю пустелю борознили окопи (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)