очко
ОЧКО́, а, с.
1. Одиниця рахунку у спортивних змаганнях та різних іграх.
На червоному щиті суддя-інформатор крейдою пише очки, завойовані командами (В. Собко);
Вони грали до тридцяти. Він набрав багато очок (Б. Харчук);
Розігравшись і прагнучи тільки виграшу, класні команди інтенсивно набирають очки (з газ.).
2. розм. Азартна картярська гра; двадцять одно.
– Там хлопці пруть німця, ллють кров, а ця худобина грає в очко? Та як же це так? Як же так? (Григорій Тютюнник);
Вони, здається, грали в “очко”. Хлопцям було нудно (І. Багряний).
3. полігр. Опукле зображення літери або іншого знака на друкарській літері.
(1) Штрафне́ очко́ – очко, яке відзначає недотримання якого-небудь правила, неточність виконання і т. ін. в спортивних змаганнях.
О́ЧКО, а, с.
1. Зменш.-пестл. до о́ко¹.
Зелененькі огірочки, Жовтенькі цвіточки... Нема мого миленького, Плачуть карі очки! (з народної пісні);
З очка її раптом викотилася велика сльоза (Ю. Яновський);
* Образно. Під їх [будяків] .. листям .. нидіє м'яка травка, щезають біленькі очка маргариток (І. Франко);
// Маленькі або вузькі очі, що справляють неприємне враження.
Він зупинився й швидко озирнув всіх своїми лисячими очками (Г. Хоткевич).
2. рідко. Те саме, що ві́чко¹ 2–6.
Ходить світлоокий у коридорі вартовий .. А в двері камери з очка за ним слідкують очі чорні (В. Сосюра);
Ми приперли волочок до берега... Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (І. Франко);
Десь недалеко на липі била в очко дуплянки бджола... (Г. Косинка);
Побачив [Липтак] на шипшині прищепу. – Очко троянди! – зрадів (М. Томчаній);
* Образно. З правих дверей викотилась на підмосток з бильцями людина, схожа на велику бараболю. Очі і ніс – це очка бараболі, що ось-ось почне пускати кільця (Мирослав Ірчан).
3. рідко. Камінець у персні.
На правій руці та із пальця Іспав перстеник золотенький, Очко із його закотилось... (О. Корсун).
△ Воло́ве о́ко (о́чко) див. о́ко¹;
(1) Ку́рячі о́чка.
Словник української мови (СУМ-20)