очіпок
ОЧІ́ПОК, пка, ч.
1. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім шнурованим розрізом ззаду, під яким ховають волосся.
Через намітку [на голові] блищав парчевий очіпок з здоровими золотими й червоними квітками (І. Нечуй-Левицький);
Сиве волосся, що вибивалося з-під очіпка, тепер здавалося ще білішим (О. Гуреїв);
* Образно. Йому подобається .. знімати снігові очіпки з кілків у тинах (Григір Тютюнник);
* У порівн. Хата з хатиною під запрілою соломою, мов з-під зеленого очіпка, дивилась, як сліпий більмами, трьома вікнами через купу гною до повітки (П. Панч).
2. рідко. Те саме, що ковпа́к 1.
Весь кухонний персонал в білих халатах з білими очіпками на голові. Не кухня, а лабораторія (Ірина Вільде);
Трапився чоловік в чорному очіпку, з довгою тичкою (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)