павутиння
ПАВУТИ́ННЯ, я, с.
1. Збірн. до павути́на 1.
В сінях стояла бочка з водою, бляшана коновка й березовий віник із довгим держаком: десь, мабуть, зо стелі змітали павутиння (Л. Мартович);
Обтрушуючись, оббираючи з себе клубки павутиння, офіцери пробираються назустріч один одному (О. Гончар);
* У порівн. На небі сірим павутинням снувались хмари (М. Коцюбинський);
Немов осіннє павутиння, мої думки... Як сни... (В. Сосюра).
2. Те саме, що павути́на.
На стелі Павутиння павук собі плів (Леся Українка);
Ми збирали з сином на землі каштани, Ми дивились довго, як хмаринка тане, Як хмаринка тане, як синіє синь, Як колише вітер струни павутинь (М. Рильський);
Серед того павутиння неводів чорнів кухарський курінь (І. Нечуй-Левицький);
Над критими грузовиками зводилось стальне павутиння високих антен (В. Кучер);
Павутиння підозри проти колишнього співробітника насотувалось навіть у Силантьєва (М. Трублаїні);
На новорічному карнавалі крізь бризки хлопавок і кольорове павутиння серпантину Остап побачив знайоме дівоче обличчя. (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)