пагорб
ПА́ГОРБ, а, ч.
Те саме, що па́горок.
Перед людиною, скільки око сягало, простяглись чернігівські й полтавські землі – зелені сіножаті, озера, села на пагорбах, поля й дрімучі бори (О. Довженко);
А ліс на крутім пагорбі діткався верховіттям до волохатого, тьмаріючого неба, повнився майбутньою ніччю. (В. Дрозд);
* У порівн. В долині високими, як пагорби, осокорами темніє хутір (М. Стельмах);
// перен. Про певний рубіж у житті, емоційних переживаннях і т. ін.
Не зближуйся, За пагорбами втеч є гони лугії – толока поетів і прихисток невдах. (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)