пазур
ПА́ЗУР, а, ч. (мн. па́зури і рідше па́зурі, ів.)
Гостре загнуте рогове утворення на кінцях пальців багатьох тварин і птахів; кіготь.
Своїми острими [гострими] пазурами впився Кіт Кабанові в хвіст і почав гризти його зубами (І. Франко);
По стернях розгулювало гайвороння, гребло своїми залізними і гострими пазурами крем'янисту, висохлу землю (Григорій Тютюнник);
* Образно. Страшна маячлива війна продовжувала ще жити тут, не випускала нещасних людей із своїх пазурів (О. Гончар);
Напровесні випав ще сніг, і мороз послабив свої цупкі пазури (П. Автомонов);
* У порівн. Ще й пальці в його [пана] довгі та сухі, як пазури (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. * У порівн. Що зараз у жінки з серцем, що його шарпає, як пазурами, – в кров? (А. Головко);
// перев. мн. Довгі, гострі нігті на пальцях людини.
Ухопила [жінка] мене рукою своєю, як лід, холодною рукою з гострими чорними пазурами (Панас Мирний);
Маріуца зігнулась, наче вклонилась Раду, та зараз підскочила і всіма десятьма пазурами повела по його блідому виду (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)