палуба
ПА́ЛУБА¹, и, ж.
1. Суцільне водонепроникне горизонтальне перекриття в корпусі або надбудові судна у вигляді підлоги.
Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав (Т. Шевченко);
Віталій.., де по трапах, а де й без трапів, перелазить дедалі вище з однієї палуби на другу, а Тоня невідлучно пробирається за ним (О. Гончар);
Вона [китобаза] має .. розбірну палубу, надбудови і рубки для розміщення побутових, службових, господарських приміщень (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Гойдається земля під ногами, як палуба корабля, і, щоб не впасти, хапаюсь за стіни (М. Коцюбинський);
* Образно. * У порівн. Над палубою поля Гуляє горішняк. (М. Нагнибіда);
* Образно. * У порівн. Буде, може, віднині твоєю палубою оця твердь степова, по якій ти [капітан] йдеш навмання, і де на тебе гарячим повітрям хлюпає простір знайомий, океанічний (О. Гончар).
2. рідко. Те саме, що бу́дка 3.
Сіра машина, пригасивши фари, підійшла до тракторної палуби зовсім непомітно (П. Панч);
Незабаром зів'ються на обрії перші димки над степовими вагончиками, над знаменитими палубами трактористів (О. Гончар).
ПА́ЛУБА², и, ж., діал.
Нечесна жінка, повія.
[Жінка:] Чи тобі не сором жити з якоюсь палубою на публіку людську, а шлюбну жінку гнати від хати? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)