пам'ятний
ПА́М'ЯТНИЙ, а, е.
1. Який добре зберігся в пам'яті, довго пам'ятається.
З дивною яскравістю уявився парубкові пам'ятний джок, обізвалась в ухах мелодія “молдуваняски” (М. Коцюбинський);
Лихо, кажуть, пам'ятне, а я оце думаю, що й добро від доброго чоловіка довго згадується (Д. Мордовець);
Багато часу минуло з того пам'ятного вечора, а ніщо не забувалось (П. Колесник);
// Такий, про якого пам'ятають; знайомий, відомий.
Як мені пам'ятне тут усе. Онде ми ховалися з Галею від бурхливої зливи і верба, немов рідна мати, широкими вітами прикрила нас (О. Гуреїв);
Коли б це був день або навіть вечір, Віктор здав би чемодан до схову і пішов би блукати по пам'ятних з дитинства вулицях (М. Руденко);
// Вартий пам'яті, запам'ятовування; дорогий як пам'ять про кого-, що-небудь.
– Заманувся тому Макарові мій мундир лейбгвардії .. Але самі подумайте, хіба ж можна такую пам'ятну цінність з двору збувати? (Яків Баш);
// Такий, якого не можна забути; незабутній.
Ледве доносяться звуки пісні. Все про нього, все про славного, вічно пам'ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша (Г. Хоткевич);
Чому весь час їй ввижається його усміхнене обличчя, таке миле, хороше, рідне? Невже таким пам'ятним є погляд його вабних очей, що не можна забути? (А. Хижняк).
2. Який служить для запам'ятовування, для зберігання в пам'яті кого-, чого-небудь або для нагадування про когось, щось.
У Моринцях і загалом у селах, які пов'язані з біографією Тараса Григоровича, є чимало так званих пам'ятних дерев (І. Волошин);
Пам'ятний знак;
Пам'ятна табличка.
3. у знач. ім. пам'ятне́, но́го.
Вже давно і батька немає, а мені часом здається, що це він і зараз поруч сидить і розповідає про Кобилицю, ніби й зараз чую тупіт кінських копит на чернівецькій бруківці. І все то таке свіже, таке пам'ятне (з легенди).
Словник української мови (СУМ-20)