пам'ятник
ПА́М'ЯТНИК, а, ч.
1. кому, чому, розм. чий. Архітектурна або скульптурна споруда в пам'ять чи на честь кого-, чого-небудь.
Вони повернули на гору до пам'ятника князя Володимира, де ввечері гуляло дуже багато людей (І. Нечуй-Левицький);
Дякуючи за честь, яку зробив мені комітет обранням в члени журі для оцінки проектів пам'ятника Т. Г. Шевченкові, повідомляю, що згоджуюсь взяти участь в роботах журі (М. Коцюбинський);
Я іду повз пам'ятник Богдана (В. Сосюра);
* Образно. Скільки гоголівської щедрої соковитості у .. образах “Мертвих душ”. Тут кожна постать – своєрідний узагальнений людський тип, виразний пам'ятник епосі (з наук. літ.);
* У порівн. Молодий солдат.., ніби вражений раптом величезністю перейденого шляху, застиг, як пам'ятник (О. Довженко).
2. Споруда (звичайно кам'яна) на могилі в пам'ять померлого; надгробок.
Кладовище в Мадриді. Пам'ятники переважно з темного каменю, суворого стилю (Леся Українка);
Нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам'ятників, на нашому кладовищі не було (О. Довженко).
3. заст. Те саме, що па́м'ятка 2.
Шевченко оглянув київські пам'ятники старовини – Києво-Печерську лавру, Кирилівський монастир, намалював Видубецький монастир (з наук. літ.);
Пам'ятники раннього палеоліту зустрічаються дуже рідко. Тому кожне нове відкриття таких пам'ятників є великою подією в науці (з наук.-попул. літ.).
4. діал. Мемуари.
Від'їжджаючи, прислав [пан Супрун] мені свій пам'ятник: двадцять аркушів, дрібно записаних (Уляна Кравченко).
Словник української мови (СУМ-20)