панегірик
ПАНЕГІ́РИК, а, ч.
1. У стародавній Греції і Римі – надгробна урочисто-похвальна промова, яка прославляла подвиги померлого.
Урочисті панегірики були патріотичними промовами (з наук.-попул. літ.).
2. Похвальний відгук про кого-, що-небудь, захоплена похвала (часто нещирі або іронічні, саркастичні).
[Префект:] Їм же треба амброзію та нектар заробити, то й мусять панегірики співати (Леся Українка);
– Ви – арик-аксакал, мулла-ака? – ніби й не чувши захоплених панегіриків, запитав Мухтаров (Іван Ле);
// Літературний твір, зокрема давньоруський і давньоукраїнський, що містить такий відгук про кого-небудь.
На честь його придворні піїти писали оди й панегірики. Та чи заслужив він насправді тих почестей і шани, які йому так щедро воздавалися? Ця думка іноді закрадалася князеві в голову (С. Добровольський);
Протягом 1916 –1918 років тут [у Печерській Лаврі] видано “Часослов” і віршований панегірик на честь засновника друкарні Єлісея Плетенецького (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)