панотців
ПАНОТЦІ́В, е́ва, е́ве, заст.
Прикм. до паноте́ць; належний панотцеві.
Знали ми тільки панотцеву могилку, а самого не зазнали (Д. Мордовець);
Чекали на попа. Врешті, хтось звістив, що піп іде, а за хвилину у двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)