панотченько
ПАНО́ТЧЕНЬКО, а, ч., заст.
Пестл. до паноте́ць.
– Ти, бачу, Василя знала ще перш чим я його привів? – Знала, панотченьку! – і затрусилася, як осиковий листочок (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Логвин:] Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілує старому руку) (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)