панотців
ПАНОТЦІ́В, е́ва, е́ве, заст. Прикм. до паноте́ць; належний панотцеві.
Знали ми тільки панотцеву могилку, а самого не зазнали (Морд., І, 1958, 55);
Чекали на попа. Врешті, хтось звістив, що піп іде, а за хвилину у двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (Коцюб., І, 1955, 229).
Словник української мови (СУМ-11)