паплюга
ПА́ПЛЮ́ГА, и, ж., вульг.
Те саме, що пові́я.
Енеєм кинута я бідна, Як сама паплюга послідня, Еней злий змій, – не чоловік! (І. Котляревський);
// лайл. Про брехливу, підступну і т. ін. людину.
Смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!.. – Чи чіт, чи лишка? – загука; Ти крикнеш: – чіт! – Ба, брешеш, сину! – Озветься паплюга з кутка – Та й зцупить з печі в домовину! (П. Гулак-Артемовський).
Словник української мови (СУМ-20)