паплюга
ПА́ПЛЮГА, и, ж., вульг. Те саме, що пові́я.
Енеєм кинута я бідна, Як сама паплюга послідня, Еней злий змій, — не чоловік! (Котл., І, 1952, 84);
// лайл. Про брехливу, підступну і т. ін. людину.
Смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!.. — Чи чіт, чи лишка? — загука; Ти крикнеш: — чіт! — Ба, брешеш, сину! — Озветься паплюга з кутка — Та й зцупить з печі в домовину! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 83).
Словник української мови (СУМ-11)